"Миті яскравого життя". За творчістю Л.Українки

«Миті яскравого життя»

/Літературно – мистецька вітальня, присвячена пам’яті Лесі Українки /

     Мета : фрагментарно ознайомити із життям і творчістю Лесі Українки осмислити філософію і поетику віршів та інших творів письменниці,

виховувати у читачів почуття патріотизму, добра і відчуття прекрасного.

Обладнання : фотопортрет Лесі Українки, фотознімки життя Лесі Українки та її сучасників, ілюстративно – книжкова виставка

Уч.

Я прилину до вас

Першим вітром тужливим весняним,

Журавлиним ключем

Прилечу із натомлених дальніх доріг,

Повернуся сюди солов'їними первопіснями,

Рушником обернусь в прадідівський святий оберіг.

Уч.

Коли перші громи розітнуть

Чисте небо промінням вогненним,

Коли гомін лісів відгукнеться вам смутком тужливим своїм,

Отоді спом’яніть, я прошу вас, отак  всі про мене,

Щоб цей спогад у вічні незнані світи долетів.

Уч.

Я лишила вам слово,

Яким користатися завжди уміла,

Залишила вам голос,

Щоб з вічності він аж сюди долетів.

Щоби моя любов до Вкраїни змаліти не сміла

І голубила завше і  всюди

Достойних дочок і синів.

Уч.

Сумним акордом лине осінь в небесах

Тужливим  ехом в’ється в піднебессі

Ми оспівати хочем у віршах і піснях

Життя і творчість поетеси Лесі.

Вона, мов кремінь, була горда почуттям,

Що є дочкою рідної країни;

Свою любов у віршах передала нам,

Як дар святий для нашої родини.

На вітрі тужить спогадом листок,

І виколихує у серці пісню;

Своїм життям Вкраїнка дала нам урок,

Як берегти землі колиску вічну.

( Звучить скрипічний концерт Баха )

Виходить ведуча, підходить до книжкової виставки, бере « Біблію « і читає : « І коли це тлінне одягнеться в нетлінне, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово : « Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога ? Де твоє, смерте, жало? « ( Перше послання апостола Павла до Коритян ).

У день народження Лесі Українки ці слова із Святого Письма приходять на пам’ять, бо вони передають суть і значення цієї, за словами Івана Франка « слабосилої хворої дівчини» для України, для кожного з нас Лариса Косач, яка увійшла у національну і світову літературу під прекрасним псевдонімом « Леся  Українка», одяглася у нетлінне, а її переможний дух, її християнська душа дійсно – таки поглинула смерть !

Леся Українка

Як я люблю оці години праці

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна неподоланна

Врочистую одправу починаю

Перед моїм незримим олтарем

Летять хвилини  - я не прислухаюсь

Ось північ вдарила – найкращий праці час, -

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

І швидше у руках забігало перо.

Години йдуть – куди вони спішаться?

Мені осіння ніч короткою здається,

Безсоння довге не страшне мені.

Воно мені не грозить, як бувало,

Непевною і чорною рукою,

А вабить лагідно, як мрія молода,

І любо так, і серце щастям б’ється,

Думки цвітуть, мов золоті квітки,

І хтось немов схиляється до мене

І промовляє чарівні слова…

Ведуча: Леся Українка… Це ніжне і дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди у пам'яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про « Лісову пісню» або « Досвітні вогні», але і палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ, що народив її.

Леся Українка ( листає книгу і говорить ) :

Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,

Що сперечника зваливши

Промовляли люто : « Здайся ! «

Погляд мій спускався нижче,

На того, хто розпростертий,

До землі прибитий списом,

Говорив : « Убий, не здамся! «

(бере листок зі стола і читає):

Якби вся кров моя, уплинула отак,

Як ті слова! Якби моє життя

Так зникло непримітно, як зникає

Вечірнє світло! Хто мене поставив

Сторожею серед руїн і смутку?

Хто наложив на мене обов'язок

Будити мертвих, тішити живих

Калейдоскопом радощів і горя?

Хто гордощі вложив мені у серце?

Хто кликав брать святую оріфламу

Пісень, і мрій, і непокірних дум?

Хто наказав мені : не кидай зброї,

Не відступай, не падай, не томись?

Чому ж я мушу слухатись наказу?

Чому втекти не смію з поля чести,

Або на власний меч грудьми упасти?

Що ж не дає мені промовить просто:

« Так, доле, ти міцніша, я корюся! «.

Чому на спогадах покірних слів

Рука стискає невидиму зброю,

А в серці крики бойові лунають?...

Леся Українка ( говорить на фоні музики, сидячи в кріслі )

«... мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи істерії! Нехай і заважають мені ці лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей...»

Уч.

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

« Що болить? – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

Уч.

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й дума кволі?...

Уч. Хто не жив посеред бурі,

Той ціни не знає силі,

Боротьба і праця милі.

Не збагне журби безсилля,

Той не знає всеї муки

Примусового безділля...

Що то є лежати тихо,

Мов сумний розбиток долі,

І на ласку здатись бурі

Та чужій сназі і волі

Що ж зосталося такому?

Тільки думати, гадати...

Ви, борці, прийміть сі думи.

Більш не маю, що вам дати.

Леся Українка

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей...

А тепер я в тебе останню надію вложила.

О, не згасни, ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари

В серце жадібне моє, сповнилося серце ущерть,

Все ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,

Не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть..

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.

Се ж зрікаюсь не мрій, я зрікаюсь життя.

Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,

І тепер вже немає мені воротя

Тільки  -  життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статись тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

Той не вмре, не забувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом наді мною, -

Дай мені крила свої. Хочу їх мати сама,

Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,

А як прийдеться згинуть за теє – дарма!

 1Ведуча

Поетеса, прозаїк. Драматург, критик, публіцист, - вона створила художні полотна такої ідейної та поетичної сили і краси, такого змісту й глибини, що вони з роками, із століттями не тільки не старіють, а й виблискують усе новими гранями.

2 Ведуча

З – під її пера вийшов цілий ряд талановитих, безсмертних драматургічних творів, які і зараз не сходять зі сцен театрів не тільки України, але й найближчого зарубіжжя. Це « Одержима «, « Осіння казка «,  « В катакомбах «. « Кам’яний господар “ і,  звичайно, « Лісова пісня «

( лунає музика, і під музику виходить Лісовик і Мавка )

Мавка. Ох, як я довго спала!

Лісовик. Довго, дочко! Вже й сон – трава перецвітати стала. От – от зозулька маслечко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа. Вже з вирію поприлітали гості. Он жовтими пушинками вже плавають на чистім плесі каченятка дикі.

Мавка. А хто мене збудив?

Лісовик. Либонь, весна.

Мавка. Вона ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось...

( Лукаш грає на сопілці )

Лісовик. Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Мавка . Який? Невже се « Той, що греблі рве? « От я не сподівалася від нього.

Лісовик. Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

Мавка. Я його не знаю.

Лісовик. Бо він уперше тута. Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати;  осиротів він з матір’ю вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…

Мавка. Хотіла б я  побачити його.

Лісовик. Та нащо він тобі?

Мавка. Він, певне, гарний?

( входить Лукаш із сопілкою )

Лукаш. Хто ж ти така?

Мавка. Я – Мавка лісова.

Лукаш. А, ох ти лихо! Я від старих людей про мавок чув не раз. Але ще зроду не бачив їх сам.

Мавка. А бачити хотів?

Лукаш. Чому ж ні? Що, ж ти зовсім така, як дівчина...ба ні, хутчій як панна, бо руки білі. І сама тоненька, і якось так убрана не  по – наськи...

А чом же в тебе очі не зелені? ( придивляється ) Та, ні тепер зелені..., а були, як небо, сині...О! Тепер вже сиві, як тая хмара,... ні, здається чорні. Чи, може,карі... Ти така дивна!

Мавка. ( усміхаючись ) Чи гарна я тобі?

Лукаш. ( соромлячись ) Хіба я знаю?

Мавка. ( сміючись )А хто ж те знає?

Лукаш. ( зовсім засоромлений )Ет, таке питаєш!

Мавка. ( щиро дивуючись ) Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа :

« Чи ж я хороша?» А ясен їй киває в верховітті :

« Найкраща в світі».

Лукаш. А я й не знав, що в них така розмова. Я думав – дерево німе, тай годі      .

Мавка. Німого в лісі в нас нема нічого. ( звучить голос сопілки )

1 Ведуча. Струмок співає загадково,

Травинка тихо гомонить,

Гуде поважно вся діброва, -

По – своєму, по – рідному бринить.

2 Ведуча. Бо рідне слово, рідна мова –

Чудова, чиста, барвінкова,

А край наш вільний, незалежний

І час для творчості безмежний.

1 Ведуча. До вашої уваги віночок учнівської творчості за творами Лесі Українки.

1 «Стояла я і слухала весну «

2 « Осінь надходить, літо минає «

3 « Що за дивна сила слова «

2 Ведуча.Тож пам’ятаймо, що шлях до знань, до слави нелегкий, тернистий. Знаходьмо в собі силу волі долати життєві перешкоди, щоб розвинути свої здібності і таланти.

1 Ведуча. Можливо, і нам доля усміхнеться, і залишеться наше ім’я в пам’яті людській, як ім’я великої нескореної поетеси Лесі Українки.

Вчимося в поетеси працювати,

Навчатися і мріяти, й творити

Вітчизну нашу – рідну Україну

Як Леся, щиро, ніжно так любити.

( звучить пісня « Моя Україна» )