Усний журнал до Дня української писемності та мови: «Це відбувалося в сиву давнину»

Мета: Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про виникнення української писемності, красу і багатство української мови. Пробудити почуття національної гідності
Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

(Виходять ведучі – хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)

Ведуча 1:
Добрий день вам,
добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.

Ведучий 1:
Гостей дорогих
ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом,
любов’ю і миром,
Для людей відкрита
хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
в неї не забігла.

Ведуча 1: Шановні батьки, учні, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української писемності та мови. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ми вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють наші батьки.

Ведучий 1: Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною мовою прийняти вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з її попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Читець 1:
Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену -
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не зі словників насмикану

Читець 2:
Ти у мене із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.

Ведуча 1: 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості української мови в консолідації суспільства постановляю: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця»»

Ведучий 1: Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало в найдавніших пам’ятках Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

Ведучий 1: Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу виникнення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її у часі.

Ведуча 1: Перші спроби письма відносяться до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим посередником мови є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

******************************************************************

(Входять Кирило та Мефодій.)

Кирило: Я – Костянтин Філософ, або ж ще мене називали Кирилом і мій брат Мефодій народилися при царському дворі у сім’ї знатного вельможі сотника Лева, який мав сімох синів. Жили ж у Солуні.

Мефодій: Людність у нашому місці складалася наполовину з греків наполовину зі слов’ян, Наша мати була грекинею, а батько – болгарином. Тому з дитинства ми добре знали як грецьку, так і мову солунських слов’ян.

Кирило: Навчався я в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську. Цікавою була праця бібліотекаря в нашій патріархській бібліотеці. З великим задоволенням викладав філософію у вищий школі Константинополя.

Мефодій: Понад 9 років я був воєводою, потім став монахом, управляв однією слов’янською провінцією у Візантії, а згодо став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності. У 862 візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали нас у Моравію, де на прохання місцевого князя Ростислава ми повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, бо там богослужіння велося незрозумілою латиною.

Кирило: При розмові сказав нам імператор Михайло: «Адже ви обоє сулуняни, а сулуни всі говорять по-слов’янськи. Я знаю, - додав він, звертаючись до мене, - ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушав до Моравії». Сказав я йому у відповідь: «Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без мови письмен його мови однаково, що писати на воді!»

Мефодій: Мій брат Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку, тому й назвали його «творцем слов’нського письма». А вже 863 року ми привезли до Велеграфа слов’янську абетку та 3-4 богослужебні книги перекладені на слов’янську мову.

(Входить Нестор Літописець)

Нестор – Літописець: Так, славно справу зробили Кирило та Мефодій. Створена філософом Кирилом слов’янська азбука кирилиця вживатиметься протягом сотень років, стане вона основою новітньої азбуки всіх слов’янських народів. Нею писав я «Повість минулих літ» у лаврі.
Прийшов я до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетних Антонія і Феодосія Печерських, мені пощастило на розмову з Великими старцями, які дбали про благо рідної землі і хотіли щастя для кожної людини. Від них навчився виконувати з любов’ю заповіді Божі, знаходячи в цьому головну потребу життя. Присвятив я своє життя виконанню заповідей Бога-Творця та праці написання книги про історію Київської Русі   

Ведуча 1: У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. «Повість минулих літ» називає книги «ріками які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини».
«Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначав літописець, - то знайдеш корить душі своїй»

Ведучий 2: Визначною рукописною пам’яткою староукраїнської літературної мови і мистецтва є Пересопницьке Євангеліє 450 років тому у невеликому селі Пересопниця на Рівненщині в старовинній Свято-Миколаївській церкві пересопницький архимандрит Григорій та писець Михайло Василевич із Сянока за дорученням княгині Анастасії Заславської зробили переклад канонічного євангелія так званою простою мовою, досить близькою до народної.

Ведуча 1: В художній літературі поезії і прозі – всіх народів поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного краю, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни. Тобто рідна мова сприймається не просто як засіб комунікації, не тільки як знаряддя формування думок, а як одне з головних джерел патріотичних почуттів.

(Пісня про мову: виконує Наталія Бучинська)

Ведучий 2: Першим до нас приходить слово… З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. «Мама, тато, баба,»,- лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова!

Ведуча 1: А потім знання зі словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових снів, звучних та красивих. Світ – мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова.

Ведучий 2: Отже, словесність – початок усіх наук. Вона джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили, і розливається могутньою рікою. Адже, слово до слова – зложиться мова!...

Читець 3:
Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є і ще й байрак.
Ось така розкішна і гнучка як мрія…

Ведучий 2: А ви знаєте українську мову? Ось ми зараз перевірмо. Відгадайте загадки.  Хто я?
В нас однакове ім’я.
А скажіть, хто брат, хто я?
Я скажу: «З дерев лечу».
Брат: «Я поштою примчу».
(Лист)

Ведуча 1:
Двоскладове, яснокриле,
Світу я тепло даю.
І тоді я людям миле
Коли другий склад гублю
(Сонце, сон)

- До якої частини мови належать ці слова? (Іменники)

Ведучий 2: Назва якої птиці складається з 40 «а» (Сорока)

Ведуча 1:

В них багато є роботи,
Хоч стоять вони весь час,
Від дощу, чи від спекоти
Захистять, врятують нас.
Не лягають спать ніколи.
Не бояться плину рік,
Суховію, вітру реву.
Хто ж вони такі?
(Дерева)

Ведучий 2: Як написати одним словом с чотирьох букв словосполучення «суха трава»? (Сіно)

Ведуча 1: Що стоїть посеред Києва? (Буква Є)

Ведучий 2: Чим вечір кінчається а ранок починається? (Буква Р)

Ведуча 1: У неба одна, а у баби 2? (Буква Б)

Ведучий 2: А чи знаєте ви прислів’я про мову? Продовжте прислів’я.
1) Слово чемне кожному… (приємне).
2) Мудре слово – добрий… (друг в біді)
3) Ласкаве слово – що… (весняний день)
4) Горде словечко коли… (в сердечко)
5) Добре словом мур проб’єш, а лихим… (у двері не ввійдеш)
6) Слово не горобець, … (вилетить не піймаєш)

Ведуча 1: Поясніть значення фразеологізмів.

1) Як сніг на голову –
2) Як крізь землю провалився –
3) Замилювати очі –
4) Пекти раків –
5) Накивати п’ятами –

Читець 4:
Багата наша мова на чарівні слова.
Сійся-родися ніжне «будь ласка»,
Вдячне «спасибі», «Вибач» тремтливе.
Слово у серці, як зернятка в ниві.
«Доброго ранку»,
«Світлої днини»
Щиро даруй ти людям дитино.

Ведуча 1: Молодці, знаєте рідну мову. Але є люди, які її цураються. Ось як про це пише Павло Глазовий.

Читець 5:

КУХЛИК
Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: «Покажіть
Кухлик, той, що скраю».
Продавщиця: «Што? Чего?
Я не понімаю?!»
- Кухлик, люба, покажіть
Той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлик здесь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
- В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гостра і бідова.
- У мєня єсть свій язик,
Ні к чему мнє мова!
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися  не слід,
Бо якраз така біда
В моєї корови:
Має бідна язика
І не знає мови.

Ведучий 2: А казки ви любите? Уважно послухайте і скажіть, з якої казки слова. По засіку метений, на яйцях спечений… (Колобок)

Ведучий 2: Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка… (Рукавичка)

Ведучий 2: Я … за три копи куплена, у півбока луплена (Коза-дереза)

Ведучий 2: Гуси-гуси гусенята, візьміть мене на крилята. (Івасик-Телесик)

Ведучий 2: Вона плиг з вовка та: - Битий не биту привіз! (Лисичка-сестричка та Вовк-панібрат)

Ведучий 2: Важливого значення у час спілкування м  надаємо словам. Та й від розділових знаків залежить багато у нашому житті. Як це було у «Казці про Всемогутню Кому». Бувальщина…

КАЗКА ПРО ВСЕМОГУТНЮ КОМУ (інсценізація)

Було це за царя Панька,
Коли земля була тонка…
Так от на тій землі тонкій
З’явився буцімто крадій,
Такий, що й зроду не було:
Проникне потай у село,
То порятунку вже не жди -
Накоїть кожному біди.
У того коні вкраде з двору,
У того «вичистить» комору,
У того вижене овець,
Або потягне гаманець, -
Усіх покривдить, обдере,
Останній статок одбере.
Хоч сядь та плачма плач з нужди
Або у світ з торбами йди.

Ведуча 1:
Та от, як мовлять, на гарячім
Зловив злочинця чесний люд,
Одлупцював його добряче
І до Панька повів на суд.

Чиновник:
Вельможний царю, ось крадій,
Запеклий, лютий лиходій,
Він чинить зло у всім краю,
Доводить нас до скону.
Ми в мудрість віримо в твою,
У праведність закону.
Хай воля вершиться твоя;
Карай чи милуй крадія!..

Ведуча 1:
Панько не даром трон посів,
Панька пройняв законний гнів.

Панько:
Ах-ах! Так ось він, супостат.
Що обкрадав усіх підряд,
Що грабував підданців!
Простить такий смертельний гріх?
Та нас би світ підняв на сміх!
Скарати завтра вранці!

Ведуча 1:
Сувора варта про мечах.
По добрім сажню у плечах, -
До крадія учотирьох,
Скрутили й кинули у льох.

Чиновник:
Щоб діло кінчити ураз.
Обміркував Панько указ:
Вчинив розбійник те й оте.
За те злочинство не пусте
Що волимо зробити?..
Й без жодних розділових знаків
Надряпав цар чотири слова:
«Простить не можна вбити»

Царський радник:
… Тепер одкриєм головне
І дуже дуже потайне.
Одкриєм по секрету,
Щоб не було Паньку на зло,
Щоб збитку часом не було
Його авторитету.
Колись, як ще не був царем,
А був він просто школярем,
То вчився кепсько, не щодня
Робив домашні завдання,
А не виконує завдань,
То не питайте з нього знань.

І двійки раз у раз тому
В щоденник сипались йому.
Отак і недоумком і ріс.
Та царські справи – темний ліс:
Раз ріс за принца при дворі,
То вийшов в неуки-царі.

Чиновник:
… Отак надряпав мудру фразу
Свого правдивого указу,
Чухнув за вухом:

Панько:
«Треба б кому
Поставить в реченні такому
Й печаткою скріпити…»

Чиновник:
І чиркнув кому навмання
(Бо де в недоука знання!)

Панько:
«Простить не можна вбити»

Чиновник:
На ранок варта при мечах,
По добрім сажню у плечах,
Веде злочинця на майдан,
А там вже юрми громадян.
Що, на видовиська охочі,
З усіх усюд зійшлися з ночі,
І вже злочинця кат чекає.
Нарешті дяк указ чекає:
Вчинив розбійник те й оте.
За те злочинство не пусте
Що волимо зробити?..
«Простить не можна вбити»
- Овва! Написано «Простить»!
Виходить, треба відпустить?..
Ну що ж, біжи відсіль мерщій.
Щоб голови не скласти!..
Зареготав і зник злодій,
Аби й надалі красти.

Ведучий 2:
Донині трапляються люди такі,
У котрих, як мовиться, руки липкі,
- Усе то нащадки злочинця, якому
Лишиться живому вдалось через кому.
Така вона, кома, такі у ній сили,
Щоб ми легковажити нею не сміли.
Не так її неук поставить, бува,
І діють у світі усякі дива,
- Злочинець уникнути може відплати,
А десь і невинного можуть скарати…
Щоб кома ніколи до зла не вела,
- Потрібно, щоб завше на місці була!

Ведучий 2: Багатий наш народ на мудрість різну. Чи ж можем ми дібрати враз народнії перлини, що вчать нас лиш по совісті чинить?

(Учні називають прислів’я і приказки; конкурс між командами)

Ведучий 2: Молодці! Адже багатющий український фольклор тісно пов’язаний з давнім періодом нашої мови. Він віддзеркалює душі народу, його історію.

Ведуча 1: Мова рідна – це бездонна криниця мудрості народної, невичерпне джерело багатства. Хто приходить до її джерела, той стає мудрим, багатим, як сама українська земля. Зверніть увагу на багаті можливості нашої мови. Ми зачитаємо текст, кожне слово якого починається з літери «Б» «Біля білої берези блукала бандуристка. Брала бандуру, бурмотіла, бубніла. Бандура болісно бриніла».

Ведучий 2: «Багато бачила бандуристка бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, братовбивства… Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати Благословення Божого»

Бандуристка: Боже! Бачиш – боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько – батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!

Читець 6:
Вивчайте мову українську,
Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,
Прекрасну, милу і чудову,
Як материнську пісню колискову.

Читець 7:
Любіте нашу рідну мову
Беріть до зброї рідне слово.
Ні! Не забули ще слов’яни
Шевченка заклик полум’яний!

Читець 8:
Бо вона ж така багата,
Українська мова!
Неповторна і крилата,
І така чудова!

Читець 9:
І цвіте і ній кохання,
Рушники з квітками
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.

Читець 10:
Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі.
І святкове і буденне,
В ній батьки і діти.

Читець 11:
Не цурайтесь мови, люди,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово, -
Не буде народу…

Ведучий 2: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Ведуча 1: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.