Сценарій свята до Міжнародного дня рідної мови

Мета: ознайомити учнів із скарбами української мови, виховувати почуття патріотизму і гордості.

Обладнання: святкова газета, присвячена Дню рідної мови, виставка книг про розвиток української мови; добірка поезій та висловлювань про мову.

Перебіг заходу

Читець 1:
Мово моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену -
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану.
Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
З хлібом у душу всмоктана
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана
І аж до скону залишена
В серці моїм.

Ведучий 1: 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання бенгальської мови. Відтоді в Бангладеші цей день став днем полеглих за рідну мову.

Ведучий 2: Минуло багато часу. Аж у 1999 році на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було прийнято міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.

Читець 2:
В тому, певно, й наша є провина,
Що для тебе був не кращий час…
Наша мово, мова журавлина, -
Повернись із вирію до нас.
Зазвучи! Хай серце відпочине,
Спів хай зачарує рідний край.
Наша пісне, пісне солов’їна, -
Своїх слів крилатих не втрачай!
Де б не був – додому серце лине.
Де б не жив – все українець ти…
Наша доле, горда, соколина, -
Вище хмар насуплених злети!
У долоні упаде пір’їна,
Наче лист жаданий від синів.
Позбирай же, ненько Україно,
Від своїх розкиданих птахів…

Ведучий 1: Мова – це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». З речення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

Ведучий 2: Шкода, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі.

Інсценізація поезії «Балада про перевертня»

(біля воріт стоїть стара мати)

Ведуча:
Ой за ворітоньками тітка Харитина
Билася мов горлиця, виглядала сина.

Мати:
Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,
А його не видно, а його нема…
Хлопчиком в Росію виїхав блукати
І забув дорогу до рідної хати…
Тільки прилітають із країв далеких
Щовесни до мене стомлені лелеки,
Та і ще дві ластівки під зруділу стріху
На легку розраду, на веселу стріху.

(лунає пташиний спів, мати прислухається)

Ведуча:
Защебече котра на тонкій дротині,
і здається тітці, що не в самотині…
А як павутиння попливе над лугом
Й відлітають птахи, знову стогне мати…

Мати:
Скільки тебе, голубе, буду виглядати,
Приїзди скоріше, ждати вже несила.
Вже мене гукає по ночах могила.

(появляється юнак, розігрується сцена зустрічі матері й сина)

Ведуча:
І почувши, мабуть, матері зітхання,
Син таки приїхав рано на світанні.
Йде він через поле, йде він попід гаєм.
Тітка Харитина з хати вибігає.
І летить назустріч, наче біла птиця,
Простягає руки, чорні від землиці,
До свого серденька сина пригортає.

Мати:
Милий мій лебедику, як живеш?
(син відстороняється від матері)

Син:
В общем я живу неплохо.
Ну зачем маманя, эти слезы, вздохи…

Ведуча:
Тітка заніміла.

Мати:
Що це він белькоче?

Ведуча:
Уночі не спала, виплакало очі.
А як засиніло у долинах зранку,
Відшукала в скринях сина вишиванку.
Випрала, на сонці вигріла сорочку,
Мов колись, у біле одягла синочка.
Й повела за луки, у густу діброву,
У проміння щедре, у росу ранкову.
Заспівали сину, солов’ї про літо,
Посміхнулось небо, уклонились квіти,
Закружляло всюди маємо зелене,
Син просяяв раптом і промовив…

Син:
Нене! Вибач, нене!

Читець 3:
О рідне мово! Є ще люди ниці,
Зрікаються, бува, і матерів!
А я твої троянди й чорнобривці
Любов’ю до пелюстки обігрів!
Ти – крона й корінь рідного народу:
Батьків, дідів, і прадідів, і пра…
І час твою не вичовгає вроду,
Не висмоктає Ворскли і Дніпра.
В тобі – мої лани широкополі,
Благословення мамине і хліб.
Без тебе я б страждав би, як без долі,
І вже давно б, приречений, осліп.
Бо ти – моя подвижниця і слава,
Мечі і струни, правда і терни.
Від київського князя Ярослава
До нашої стрімкої бистрини.
Життя мого майбутнього основа,
Нехай же родить щедро твій город!
Коли щеза у світі мова,
Щезає разом з нею і народ.

Ведучий 1: То що є найціннішим в житті кожної людини?

Ведучий 2: Рідна мати, рідна земля, рідна мова.

Читець 4: Мова! Що можна про неї сказати? Народ каже: «Слово до слова – зложиться мова» А ось як про неї писав Т. Г. Шевченко:

Ну що б, здавалося слова…
Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!...

Рідна мова – це скарбниця народної мудрості, криниця живої води, невичерпне джерело добра, нескінченна річка слів, струмок надії. Українська мова – це мова віршів, пісень, казок, прислів’їв, приказок, легенд нашого краю. Це наше багатство.

Ведучий 1 : Слово – найтонше доторкання до серця. Воно може стати і ніжно квіткою, і живою водою, що навертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, незрозуміле, зле, необдумане і не тактовне – приносить біду.

Ведучий 2: Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію й одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, народити віру в людині і зародити невіру, надихнути на працю і скувати силу душі. Зле, невдале, нетактовне просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину.

Інсценівка «Язик»

Автор: Знаменитий байкар Древньої Греції Езоп був рабом філософа Ксанфа
Якось Ксанф надумав запросити гостей і наказав Езопу приготувати Щось якнайкраще. Езоп купив язика і приготував із нього три страви.

Ксанф: Чому ти подаєш тільки язика?

Езоп: Ти велів купити якнайкраще. А що може бути краще від язика? За допомогою язика ми вивчаємо науки і одержуємо знання, з допомогою язика будуються міста, розвивається культура народів. З допомогою язика люди можуть спілкуватися одні з одними, вирішувати різні проблеми, просити, освідчуватися в коханні. Тому немає нічого кращого від язика.

Автор: Такі роздуми задовольнили Ксанфа і його гостей.

Ксанф: А тепер приготуй щось якнайгірше.

Автор: Езоп знову пішов купувати язика.

Езоп: Ти велів знайти якнайгірше. А що на світі гірше від язика? Язиком люди замучують і розчаровують одні одних, язиком можна лицемірити, обманювати, хитрувати, сваритися. Язик може зраджувати, принижувати.
Що може бути гірше від язика?

Автор: Легенда каже, що не всім гостям було приємно слухати відповідь Езопа.

Ведучий 1: Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з під наших рук виходила тільки краса.

Читець 5:
Рідна мово моя, поетична, пісенна,
Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я
Як народу душа: щира, добра, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна моя!
Українські пісні мама ніжно співала,
Коли ще в сповитку були діти малі,
Українською мовою благословляла,
Як розходились ми на дороги земні.
Скільки у мові тепла і палкого кохання!
Туги й щастя дзвінкого, і світла душі,
Та іскристої радості і шанування,
Що хоч просто говориш – виходять вірші!
То струмочком дзвенить, то сміється й співає
То іскринками гумору враз спалахне.
І скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.
Мово рідна моя, ти як сонце ясне!
Бо слова твої серце уміють зігріти,
Приголубити, втішити можеш одна.
Мово рідна, ну як нам тебе не любити!
Ти весела і ніжна неначе весна!

Сценка «Багатство нашої мови»

Автор: Один випадок, який яскраво засвідчує багатство нашої мови.
У купе вагона першого класу потяга Львів – Відень їхало четверо пасажирів -інтелектуалів: англієць, німець, італієць, четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова точилася навколо різних тем. Нарешті заговорила про мову: чия краща, багатша, досконаліша, і якій бути провідною у світі. Звісно, кожен почав вихваляти свою рідну.

Першим заговорив англієць:

- Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які поширили славу англійської мови, рознесли по всьому світу.

- Ха – ха – німецька мова – то мова двох великих імперій – Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи.

Тут усміхнувся італієць і стиха мовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Бо італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання.

Богдан косів довго думав і нарешті промовив:

- Ви ж бо, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших. Чи могли б ви, скажімо, своїми мовами прочитати невеликий твір, у якому всі слова починалися з однакової літери?

- Ні, ні це неможливо!

Так, вашими мовами це неможливо, а нашою зовсім просто. Ось послухайте:

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток – срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад – солодкий спокій – спить
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли  співи -
Срібні співи серенад.
Стиха стеляться сніжинки -
Спить самотній сонний сад.

- Геніально, неймовірно!

Автор: Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.

А зараз гумористична хвилинка. Учні розказують гуморески П. Глазового
«Турок», «Кухлик», «Артист», «Рідну мову чую»

Ведучий 1: Ще ми приготували цікаві завдання для знавців української мови.

Конкурс «Розминка»

1) Який числівник наказу є? (Три)
2) Якою косою не можна косити? (Дівочою)
3) Яке поле не виореш? (В зошиті)
4) З якого полотна не можна пошити сорочку? (З металевого)
5) Антонім по слова піймати? (Випустити)
6) Синонім до слова веселий? (Радісний)
7) Яке місто літає над головами? (Орел)
8) Якою частиною мовою може бути слово мати? (Іменник, дієслово)
9) На які антоніми націлена стрілка компаса? (Північ-південь)
10) З якого крана не набереш води? (З підйомного)
11) Що спільного між неслухняним хлоп’ям і порожнім будинком? (І перший і другий пустують)
12) Яку річку можна зрізати ножем? (Прут)

Ведучий 2: Увага! Чорний ящик!

У загадковому ящику предмет, що по-різному називається українською і російською мовами, хоч обидва слова походять від одного давнього кореня. З’явилося це слово в давньоіндійській мові, звучало приблизно як «шаккара» і означало пісок. Згодом воно потрапило до Персії, потім до Австралії, звіди до Італії. Потім воно було запозичене німцями, а від них слово потрапило до поляків. А вже від поляків запозичили ми – українці. Що ж у чорному ящику?

Ведучий 2: Увага! Правильна відповідь. Українською мовою цукор, російською сахар.

Ведучий 1: У другому чорному ящику лежать 3 яблука. Перше яблуко було завезене до Росії у 17 столітті із Голландії за наказом Петра I, а в Голландію потрапило з Америки. Його називають земляне або чортове. Друге «яблуко» було завезене з Південної Америки. Французи називають його «яблуком кохання», «золотим яблуком». Перша згадка про це «яблуко» в Росії датована 1781 роком. У цей час його вирощували у приватному ботанічному саду Демидова у Москві. Третє «яблуко» - китайське, батьківщина його – Південно-Східна Азія. Воно так і називається «китайське яблуко»

Завдання: Назвіть «яблука», що лежать у чорному ящику
Ведучий 2: Увага правильна відповідь. Перше «яблуко» - картопля або «земляне яблуко», друге, «яблуко» помідор, або «злоте яблуко», третє «яблуко» - апельсин «китайське яблуко»