«Із сивої давнини в сучасність» До Дня української писемності та мови

Мета: сприяти усвідомленню значення рідної мови; виховувати прагнення передати нащадкам наш скарб – українську мову

Перебіг заходу

Голос ведучої на фоні музики

Спочатку було слово

Крізь темряву й хаос

Воно, як вічне диво,

Над світом піднялось

І стало слово світлом

Посеред ночі й тьми.

У слові все розквітло,

Із слова вийшли – ми.

1 ведучий. 9 листопада – День української писемності та мови. Це одне з наймолодших державних свят. Його запроваджено 1997 року за ініціативою Всеукраїнського товариства « Просвіта» імені Тараса Шевченка. Як море починається з річки, так українське слово бере початок писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора – Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, удосконалювалося Панасом Мирним, Лесею Українкою та багатьма іншими видатними українськими письменниками. Мова – своєрідна візитна картка кожної людини, за якою судять про її освіченість, ерудицію, начитаність

2 ведучий. У листопаді 1997 року був виданий указ Президента « Про День української писемності та мови». У ньому сказано, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено День української писемності та мови. Свято відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора – Літописця.

( показ слайдів про Нестора – Літописця )

1 ведучий. Кожна епоха приносить свої винаходи й відкриття. Найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки давали можливість зберігати й передавати істинне знання. Саме завдяки написаному слову люди пізнали світ і збагнули своє місце в ньому.  Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу виникнення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

2 ведучий Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми- знак миру. Потім схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті- ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови- є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

А ось і Кирило та Мефодій

( входять Кирило і Мефодій )

Кирило. Я – Костянтин Філософ, або ж ще мене називали Кирилом – і мій брат Мефодій народилися при царському дворі у сім’ї знатного вельможі сотника Лева, який мав сімох синів. Жили ж у Солуні.

Мефодій.  Людність у нашому місті складалася наполовину з греків, наполовину зі слов’ян. Наша мати була грекинею, а батько – болгарином. Тому з дитинства ми добре знали як грецьку, так і мову солунських слов’ян.

Кирило. Навчався я в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську. Цікавою була праця бібліотекаря в нашій патріаршій бібліотеці. З великим задоволенням викладав філософію у вищій школі Костантинополя.

                                    

Мефодій. Понад 9  років я був воєводою, потім став монахом, управляв однією слов’янською провінцією у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності. У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали нас у Моравію, де на прохання місцевого князя Ростислава ми повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, бо там богослужіння велось незрозумілою латиною.

Кирило. При розмові сказав нам імператор: « Адже ви обоє солуняни, а солуняни всі говорять по – слов’янськи. Я знаю, - додав він, звертаючись до мене, - ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив до Моравії « Сказав я йому у відповідь: « Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді!»

Мефодій. Мій брат Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку, тому й назвали його творцем слов’янського письма. А вже 863 року ми привезли до Велеграфа слов’янську абетку та 3- 4 богослужебні книги, перекладені на слов’янську мову.

1 ведучий. Так, славну справу зробили Кирило та Мефодій. Створена філософом Кирилом азбука кирилиця вживатиметься протягом сотень років, стане вона основою новітньої азбуки всіх слов’янських народів.

2 ведучий.  У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. « Повість минулих літ» називає книги ріками,» які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини.» « Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначав літописець, - то знайдеш користь душі своїй»

І йшли віки. І були українці

І сотворилося слово українське

І як сталося так, то сказало собі слово по- своєму

І благословилося.

І прилетіли птиці,

І вродилася калина,

І було солодко,

І було гірко...

І стало все називатися-

І земля, і матір, і Вітчизна

По- вкраїнському

1ч. Пройшли роки, десятки і століття,

Ми мову берегли як цінний дар,

Несли її через біду і лихоліття,

Передаючи з покоління мовний жар.

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт,

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт

2ч. О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам!

2 ведуча. Купана , цілована  хвилями Дніпровими

Люблена, голублена сивими дібровами...

З пелюстка пахучого, з кореня цілющого,

З сонця, рясту і води

Сміху, радості, сльози-

Наша мова

( пісня про мову)

2ведуча. А ви знаєте рідну мову? Ось ми зараз перевіримо. Відгадайте загадки. Хто я?

В нас однакове ім’я.

А скажіть, хто брат, хто я?

Я скажу: « З дерев лечу».

Брат: « Я поштою примчу».

( лист)

1 ведуча. Двоскладове, яснокриле,

Світу я тепло даю.

І тоді я людям миле,

Коли  другий склад гублю.

( Сонце, сон )

2 ведучий. Назва якої птиці складається з 40 а?

(сорока)

1 ведуча. В них багато є роботи,

Хоч стоять вони весь час

Від дощу чи від спекоти

Захистять, врятують нас.

Не лягають спать ніколи.

Не бояться плину рік,

Суховію, вітра реву.

Хто ж вони такі?

( дерева)

2 ведуча Що стоїть посеред Києва?

(є)

1ведуча. Чим вечір кінчається, а ранок починається7

(р)

2 ведуча. У небі одна, а в баби дві?

(б).

 1ведуча. А чи  знаєте прислів’я про мову? Продовжте прслів’я.

1.     Слово чемне кожному....( приємне)

2.     Мудре слово – добрий...(друг в біді)

3.     Ласкаве слово – що...(весняний день)

4.     Гостре словечко коле...(сердечко)

5.     Слово не горобець... (вилетить не спіймаєш)

6.     Добрим словом мур проб’єш, а лихим (у двері не ввійдеш)

7.     Удар забувається, а слово...(пам’ятається)

8.     Слово до слова _ зложиться...(мова)

9.     Мова – надорожчий...(скарб)

1 ведучий. Важливого значення під час спілкування ми надаємо словам. Та й від розділових знаків багато залежить у нашому житті. Як це було у « Казці про всемогутню кому» (інсценізація казки)

»Казка про всемогутню кому»

Ведучий.

Було це за царя Панька,

Коли земля була тонка...

Так от на тій землі тонкій

З’явився буцімто крадій,

Такий, що й зроду не було :

Проникне потай у село,

То порятунку вже не жди –

Накоїть кожному біди.

У того коні вкраде з двору,

У того вичистить комору,

У того вижене овець

Або потягне гаманець, -

Усіх покривдить , обдере,

Останній статок одбере.

Хоч сядь та плачма плач з нужди

Або у світ з торбами йди.

Ведуча

Та от, як мовлять, на гарячім

Зловив злочинця чесний люд,

Одлупцював його добряче

І до Панька повів на суд.

Чиновник

Вельможний царю, ось крадій,

Запеклий, лютий лиходій,

Він чинить зло у всім краю,

Доводить нас до скону.

Ми в мудрість віримо твою,

У праведність закону.

Хай воля вершиться твоя;

Карай чи милуй крадія!...

Ведуча.

Панько недаром трон посів,

Панька пройняв законний гнів.

Панько.

Ах – ах! Так ось він, супостат.

Що обкрадав усіх підряд,

Що грабував підданців!

Простить такий смертельний гріх?

Та нас би світ підняв на сміх!

Скарати завтра вранці!

Ведуча.

Сувора варта при мечах,

По добрім сажню у плечах,-

До крадія учотирьох,

Скрутили й кинули у льох.

Чиновник.

Щоб діло кінчити ураз,

Обміркував Панько указ:

Вчинив розбійник те й оте.

За те злочинство не пусте

Що волимо зробити?...

Й без жодних знаків розділових

Надряпав цар чотири слова :

« Простить не можна вбити».

Царський радник.

... Тепер одкриєм головне

І дуже – дуже потайне.

Одкриєм по секрету,

Щоб не було Паньку на зло,

Щоб збитку часом не було

Його авторитету.

Колись, як ще не був царем,

А був він просто школярем,

То вчився кепсько, не щодня

Робив домашні завдання,

А не виконує завдань,

То не питайте з нього знань.

І двійки раз у раз тому

В щоденник сипались йому.

Отак недоуком і ріс.

Та царські справи – темний ліс :

Раз ріс за принца при дворі,

То й вийшов в неуки – царі.

Чиновник.

...Отак надряпав мудру фразу

Свого правдивого указу,

Чухнув за вухом :

Панько.

«Треба б кому

Поставить в реченні такому

Й печаткою скріпити... «

Чиновник.

І чиркнув кому навмання

( Бо де в недоука знання! )

Панько.

«Простить , не можна вбити»

Чиновник.

На ранок варта при мечах,

По добрім сажню у плечах,

Веде злочинця на майдан,

А там вже юрби громадян.

Що, на видовисько охочі,

З усіх усюд зійшлися з ночі,

І вже злочинця кат чекає.

Вчинив розбійник те й оте.

За те злочинство не пусте

Що волимо зробити?...

« Простить, не можна вбити»

- Ова! Написано « Простить»!

Виходить, треба відпустить?...

Ну що ж, біжи відсіль мерщій.

Щоб голови не скласти!...

Зареготав і зник злодій,

Аби й надалі красти.

Ведучий.

Донині трапляються люди такі,

У котрих, як мовиться, руки липкі,

Усе то нащадки злочинця, якому

Лишиться живому вдалось через кому.

Така вона, кома, такі у ній сили,

Щоб ми легковажити нею не сміли.

Не так її неук поставить, бува,

І діють у світі усякі дива,

Злочинець уникнути може відплати,

А десь і невинного можуть скарати...

Щоб кома ніколи до зла не вела,

Потрібно, щоб завше на місці була!

Ведуча 1

Мова рідна – це бездонна криниця мудрості народної, невичерпне джерело багатства. Хто приходить до її джерела, той стає мудрим, багатим. Як сама українська земля.

Читець1

Яка ж багата рідна мова!

Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна1

І нею можна все сказати.

І найрідніша нам вона!

Читець 2.

А мову, знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова

І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

Читець 3.

Рідна мова моя, поетична, пісенна,

Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я.

Як народу душа : щира, добра, натхненна,

Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

Українські пісні ніжно мама співала,

Коли ще в сповитку були діти малі.

Українською мовою благословляла,

Як розходились ми на дороги земні.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!

Туги, й щастя дзвінкого, і світла душі,

Та іскристої радості і шанування,

Що хоч просто говориш – виходять вірші!

То струмочком дзвенить, то сміється й співає,

То іскринками гумору враз спалахне.

І скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

Мово рідна моя, ти, як  сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,

Приголубити, втішити можеш одна.

Мово рідна, ну як нам тебе не любити!

Ти весела і ніжна, неначе весна!

Читець 4.

Дзвенить струмочком рідна мова,

Усі слова знайомі в ній.

Але вживати кожне слово

Ти в мові правильно зумій.

Тут треба всім багато знати,

З дитинства правила учить,

На все життя запам’ятати

І мову понад все любить.

Бо ж найтепліше рідне слово,

Воно – як мамина рука.

Крилате, ніжне, світанкове,

Хоч доля в нього нелегка.

Воно з глибокого джерельця,

Із лісу, степу, із трави...

Прийми його до свого серця

Із рідним словом вік живи.

Читець 5.

Не цурайтесь мови,

Не цурайтесь мови, люди,

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця.

Хай вона в пісках лунає

Кожен день і в свято.

Соловейком хай співає

В українській хаті.

Бо ж така багата,

Українська мова,

Неповторна,і крилата.

І така чудова!

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками.

Мрії наші і бажання,

Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,

Найдорожче в світі.

І святкове, і буденне,

В ній – батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу.

Ведуча 2     

Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української  мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки. Тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Ведуча 1

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

( пісня про Україну)