Ми тебе не забули, Тарасе!

Літературно – музична композиція

Ми тебе не забули, Тарасе

( Звучить  пісня « Реве та стогне Дніпр широкий « )

Ведучий 1. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять людини, якій в Україні судилося безсмертя.

Ведучий 2. Нема в Україні більш шанованого імені, ніж ім’я Тараса Григоровича. НА оновленій нашій землі вічно житиме в народі пам’ять про Великого Кобзаря, геніального сина України, поборника святої правди. Усе життя і творчість поета від народження і до смерті пронизане любов’ю до України.

Учень.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душу окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття.

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Ведучий 1. Коли характеризують народ, то передовсім називають найталановитіших, найкращих його представників. Україна – це Шевченко. У ньому – наша історія, буття, наші болі і мрії.

Ведучий 2. Тарас Шевченко – провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ :

... Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Ведучий 1. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

Ведучий 2. Шевченко – вершина родового українського дерева. Коли б волею якоїсь надзвичайної сили наш народ постав перед необхідністю з – поміж усіх книжок вибрати дві, то він узяв би Біблію та « Кобзар « - Євангліє від Шевченка. Без першої був би неповноційний духовно, а без другої – немислимий як народ.

Ведучий 1. Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю совістю. А в душах житиме його Слово, сповнене любові й самопожертви.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

Дівчина. Він був сином кріпака і став володарем у царстві Духа

Хлопець. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури.

Дівчина. Він був самоуком, а вказав світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Хлопець. 10 літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі народу зробив більше, ніж 10 переможних армій.

( На фоні музики заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля ікони Божої Матері. До неї підходить хлопчик ).

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, сину, правда.

( Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері )

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі ?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив ?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно ?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, то горить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику. ( Гладить його по голові )

( Сценка « Мені тринадцятий минало» )

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох, дурний  Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй . Ти читаєш найкраще за всіх, Тарасику. Адже, кажуть, найкраще від усіх співаєш і малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж ?

Тарас. Еге, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас. Еге. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні! Я не ледащо! Я буду -  таки малярем!

Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка,що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть!

( Учень напам’ять читає вірш « Мені тринадцятий минало « )

( Входить дід )

Тарас. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені.»

Дід. Як іду цими шляхами, так і згадую батька нашого Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани польські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися – і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити бідний свій край.

Тарас. А що далі було, діду?

Оксанка. Кажіть, діду. Хоч і страшно! Чогось так страшно.

Дід. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом панів бити. Таке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка – навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.

Тарас. А Гонту ви бачили?

Дід. Ні, синку, Гонти не бачив, та кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав...

Тарас. А потім?

Дід. Що ж потім – зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика йому відрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

Тарас. ( витирає сльози ) Жаль гайдамаків. Так, жаль. ( раптом ) Діду, діду, там кобзар! Ходімо!

( Входить кобзар із кобзою )

Оксанка. Дідусю, попросіть, щоб заспівав.

Дід. Заспівай, старий. Та  добре заспівай про наших славних гайдамаків.

( Звучить пісня  «Б’ють пороги, місяць сходить “ )

Учень 1. У творах Шевченка гірка правда розкрита.

Бо наша країна сльозами полита...

Писав він про те, що в душі наболіло,

І мріяв, щоб сонце нам гріло.

Він прагнув відкрити нам з вами очі!

З тих пір пролетіли незлічені ночі...

Мабуть, його мрії все ж не здійснились,

І очі в нас на цей час « не відкрились»!

І все ж у душі ще тліє надія,

Що все ж таки збудеться Генія мрія,

Що ми безтурботно колись заживемо,

По хвилі життя в ті часи допливемо!

Учень 2. На нашій славній Україні

Іще здавна народ страждав,

Від інших злих чужих народів

Він лише муки діставав...

Завжди й повсюди – у ярмі...

І жив він, як писав Шевченко,

« На нашій, не своїй землі»

Ідуть роки, пливуть століття...

І в мареві тих самих літ

Нам хочеться сказати предкам :

« Подяка щира вам усім!

Подяка всім, хто Україну

Своїм життям обороняв!

Подяка й тим,

Хто нашу землю

У власних віршах прославляв!

Про славні – пречудові твори

« Чужі « почують ще не раз!

Можливо, завдяки тим творам

Поважатимуть і нас.

Учень 3. Багато слів уже сказали,

Багато  книг надрукували...

А скільки можуть ще сказати,

Щоб ще гучніше прославляти!

Але чому ж не визнавали,

Чому тоді не цінували,

Коли ти міг іще творить,

Коли ти міг в цім світі жить?!

О ні, прості всі люди знали,

Тому тебе всі поважали,

Бо паничів ти не боявся

І за селян всіх заступався.

А правда з уст твоїх лунала

І панству зовсім не давала

Спокійно жить

І чорнії діла вершить.

Тому в тюремні каземати

Та до Сибіру у солдати

Тебе так часто відряджали,

Щоб там навчався ти мовчати.

Хтось скаже :

« Устрій був зухвалий,

Тому його так зневажали...»

А може, і сьогодні,

Якби вродивсь такий смільчак,

Його б не оминув  Твій шлях...

Ведучий. Тяжке життя підірвало  здоров’я поета. 10 березня 1861р. Шевченка не стало. Сьогодні до нього, нашого Пророка, звертаємо свої погляди. З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні Української держави. Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова :

«І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі «

( Звучить пісня « Вітре буйний» )

"Миті яскравого життя". За творчістю Л.Українки

«Миті яскравого життя»

/Літературно – мистецька вітальня, присвячена пам’яті Лесі Українки /

     Мета : фрагментарно ознайомити із життям і творчістю Лесі Українки осмислити філософію і поетику віршів та інших творів письменниці,

виховувати у читачів почуття патріотизму, добра і відчуття прекрасного.

Обладнання : фотопортрет Лесі Українки, фотознімки життя Лесі Українки та її сучасників, ілюстративно – книжкова виставка

Уч.

Я прилину до вас

Першим вітром тужливим весняним,

Журавлиним ключем

Прилечу із натомлених дальніх доріг,

Повернуся сюди солов'їними первопіснями,

Рушником обернусь в прадідівський святий оберіг.

Уч.

Коли перші громи розітнуть

Чисте небо промінням вогненним,

Коли гомін лісів відгукнеться вам смутком тужливим своїм,

Отоді спом’яніть, я прошу вас, отак  всі про мене,

Щоб цей спогад у вічні незнані світи долетів.

Уч.

Я лишила вам слово,

Яким користатися завжди уміла,

Залишила вам голос,

Щоб з вічності він аж сюди долетів.

Щоби моя любов до Вкраїни змаліти не сміла

І голубила завше і  всюди

Достойних дочок і синів.

Уч.

Сумним акордом лине осінь в небесах

Тужливим  ехом в’ється в піднебессі

Ми оспівати хочем у віршах і піснях

Життя і творчість поетеси Лесі.

Вона, мов кремінь, була горда почуттям,

Що є дочкою рідної країни;

Свою любов у віршах передала нам,

Як дар святий для нашої родини.

На вітрі тужить спогадом листок,

І виколихує у серці пісню;

Своїм життям Вкраїнка дала нам урок,

Як берегти землі колиску вічну.

( Звучить скрипічний концерт Баха )

Виходить ведуча, підходить до книжкової виставки, бере « Біблію « і читає : « І коли це тлінне одягнеться в нетлінне, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово : « Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога ? Де твоє, смерте, жало? « ( Перше послання апостола Павла до Коритян ).

У день народження Лесі Українки ці слова із Святого Письма приходять на пам’ять, бо вони передають суть і значення цієї, за словами Івана Франка « слабосилої хворої дівчини» для України, для кожного з нас Лариса Косач, яка увійшла у національну і світову літературу під прекрасним псевдонімом « Леся  Українка», одяглася у нетлінне, а її переможний дух, її християнська душа дійсно – таки поглинула смерть !

Леся Українка

Як я люблю оці години праці

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна неподоланна

Врочистую одправу починаю

Перед моїм незримим олтарем

Летять хвилини  - я не прислухаюсь

Ось північ вдарила – найкращий праці час, -

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

І швидше у руках забігало перо.

Години йдуть – куди вони спішаться?

Мені осіння ніч короткою здається,

Безсоння довге не страшне мені.

Воно мені не грозить, як бувало,

Непевною і чорною рукою,

А вабить лагідно, як мрія молода,

І любо так, і серце щастям б’ється,

Думки цвітуть, мов золоті квітки,

І хтось немов схиляється до мене

І промовляє чарівні слова…

Ведуча: Леся Українка… Це ніжне і дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди у пам'яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про « Лісову пісню» або « Досвітні вогні», але і палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ, що народив її.

Леся Українка ( листає книгу і говорить ) :

Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,

Що сперечника зваливши

Промовляли люто : « Здайся ! «

Погляд мій спускався нижче,

На того, хто розпростертий,

До землі прибитий списом,

Говорив : « Убий, не здамся! «

(бере листок зі стола і читає):

Якби вся кров моя, уплинула отак,

Як ті слова! Якби моє життя

Так зникло непримітно, як зникає

Вечірнє світло! Хто мене поставив

Сторожею серед руїн і смутку?

Хто наложив на мене обов'язок

Будити мертвих, тішити живих

Калейдоскопом радощів і горя?

Хто гордощі вложив мені у серце?

Хто кликав брать святую оріфламу

Пісень, і мрій, і непокірних дум?

Хто наказав мені : не кидай зброї,

Не відступай, не падай, не томись?

Чому ж я мушу слухатись наказу?

Чому втекти не смію з поля чести,

Або на власний меч грудьми упасти?

Що ж не дає мені промовить просто:

« Так, доле, ти міцніша, я корюся! «.

Чому на спогадах покірних слів

Рука стискає невидиму зброю,

А в серці крики бойові лунають?...

Леся Українка ( говорить на фоні музики, сидячи в кріслі )

«... мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи істерії! Нехай і заважають мені ці лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей...»

Уч.

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

« Що болить? – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

Уч.

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й дума кволі?...

Уч. Хто не жив посеред бурі,

Той ціни не знає силі,

Боротьба і праця милі.

Не збагне журби безсилля,

Той не знає всеї муки

Примусового безділля...

Що то є лежати тихо,

Мов сумний розбиток долі,

І на ласку здатись бурі

Та чужій сназі і волі

Що ж зосталося такому?

Тільки думати, гадати...

Ви, борці, прийміть сі думи.

Більш не маю, що вам дати.

Леся Українка

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей...

А тепер я в тебе останню надію вложила.

О, не згасни, ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари

В серце жадібне моє, сповнилося серце ущерть,

Все ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,

Не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть..

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.

Се ж зрікаюсь не мрій, я зрікаюсь життя.

Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,

І тепер вже немає мені воротя

Тільки  -  життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статись тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

Той не вмре, не забувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом наді мною, -

Дай мені крила свої. Хочу їх мати сама,

Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,

А як прийдеться згинуть за теє – дарма!

 1Ведуча

Поетеса, прозаїк. Драматург, критик, публіцист, - вона створила художні полотна такої ідейної та поетичної сили і краси, такого змісту й глибини, що вони з роками, із століттями не тільки не старіють, а й виблискують усе новими гранями.

2 Ведуча

З – під її пера вийшов цілий ряд талановитих, безсмертних драматургічних творів, які і зараз не сходять зі сцен театрів не тільки України, але й найближчого зарубіжжя. Це « Одержима «, « Осіння казка «,  « В катакомбах «. « Кам’яний господар “ і,  звичайно, « Лісова пісня «

( лунає музика, і під музику виходить Лісовик і Мавка )

Мавка. Ох, як я довго спала!

Лісовик. Довго, дочко! Вже й сон – трава перецвітати стала. От – от зозулька маслечко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа. Вже з вирію поприлітали гості. Он жовтими пушинками вже плавають на чистім плесі каченятка дикі.

Мавка. А хто мене збудив?

Лісовик. Либонь, весна.

Мавка. Вона ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось...

( Лукаш грає на сопілці )

Лісовик. Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Мавка . Який? Невже се « Той, що греблі рве? « От я не сподівалася від нього.

Лісовик. Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

Мавка. Я його не знаю.

Лісовик. Бо він уперше тута. Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати;  осиротів він з матір’ю вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…

Мавка. Хотіла б я  побачити його.

Лісовик. Та нащо він тобі?

Мавка. Він, певне, гарний?

( входить Лукаш із сопілкою )

Лукаш. Хто ж ти така?

Мавка. Я – Мавка лісова.

Лукаш. А, ох ти лихо! Я від старих людей про мавок чув не раз. Але ще зроду не бачив їх сам.

Мавка. А бачити хотів?

Лукаш. Чому ж ні? Що, ж ти зовсім така, як дівчина...ба ні, хутчій як панна, бо руки білі. І сама тоненька, і якось так убрана не  по – наськи...

А чом же в тебе очі не зелені? ( придивляється ) Та, ні тепер зелені..., а були, як небо, сині...О! Тепер вже сиві, як тая хмара,... ні, здається чорні. Чи, може,карі... Ти така дивна!

Мавка. ( усміхаючись ) Чи гарна я тобі?

Лукаш. ( соромлячись ) Хіба я знаю?

Мавка. ( сміючись )А хто ж те знає?

Лукаш. ( зовсім засоромлений )Ет, таке питаєш!

Мавка. ( щиро дивуючись ) Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа :

« Чи ж я хороша?» А ясен їй киває в верховітті :

« Найкраща в світі».

Лукаш. А я й не знав, що в них така розмова. Я думав – дерево німе, тай годі      .

Мавка. Німого в лісі в нас нема нічого. ( звучить голос сопілки )

1 Ведуча. Струмок співає загадково,

Травинка тихо гомонить,

Гуде поважно вся діброва, -

По – своєму, по – рідному бринить.

2 Ведуча. Бо рідне слово, рідна мова –

Чудова, чиста, барвінкова,

А край наш вільний, незалежний

І час для творчості безмежний.

1 Ведуча. До вашої уваги віночок учнівської творчості за творами Лесі Українки.

1 «Стояла я і слухала весну «

2 « Осінь надходить, літо минає «

3 « Що за дивна сила слова «

2 Ведуча.Тож пам’ятаймо, що шлях до знань, до слави нелегкий, тернистий. Знаходьмо в собі силу волі долати життєві перешкоди, щоб розвинути свої здібності і таланти.

1 Ведуча. Можливо, і нам доля усміхнеться, і залишеться наше ім’я в пам’яті людській, як ім’я великої нескореної поетеси Лесі Українки.

Вчимося в поетеси працювати,

Навчатися і мріяти, й творити

Вітчизну нашу – рідну Україну

Як Леся, щиро, ніжно так любити.

( звучить пісня « Моя Україна» )

                                                                                                                                                         

                                                  

Сертифікат учасника обласної науково-практичної інтернет-конференції

ХІІ-і Хмурівські читання. Сучасний урок української мови

БУРДЕЙНА ЛЮБОВ ІВАНІВНА | СУЧАСНИЙ УРОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Posted by timso

Бурдейна Любов Іванівна
Смолінське НВО»Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія-позашкільний навчальний заклад» Маловисківського району Кіровоградської області
учитель української мови та літератури

У статті наголошено, що урок – надзвичайно багатогранний процес педагогічної діяльності, найголовніше в ньому – єдність форми і змісту, реалізація цілей і завдань. Кожне заняття несе певний обсяг інформації, проте лише від учителя залежить, скільки її зможуть сприйняти й засвоїти учні, якими навчальними методами і прийомами при цьому потрібно скористатися. Якість уроків залежить від особистісного підходу до навчального процесу, взаємодії вчителя й учнів, духу творчості та інших чинників, що стимулюють навчальну діяльність.

      “Насправді ж викладання мови – найтяжча справа… Викладання мови це майстерність творення людської душі, бо воно є найніжнішим, найтоншим зіткненням до серця дитини."

В.О.Сухомлинський.

СУЧАСНИЙ УРОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

          Сучасний урок української мови – надзвичайно багатогранний процес педагогічної діяльності. Найголовніше в уроці – єдність форми і змісту, реалізація цілей і завдань. Кожен урок несе певний обсяг інформації, однак від учителя залежить, скільки її зможуть сприйняти і засвоїти учні, якими навчальними методами і прийомами при цьому треба скористатися. Якість уроку залежить від особистісного підходу до навчального процесу, взаємодії вчителя і учнів, педагогіки співробітництва на уроці та інших чинників, що стимулюють навчальну діяльність.

Сучасний урок української мови – плід майстерності і творчості учителя- словесника, його професіоналізму, грунтовних знань рідної мови, літератури, історії, народознавства, його патріотизму. Критерії сучасного уроку відбивають ті зміни, що відбуваються в системі освіти, та рівень розвитку методичної науки.

Визначальними пріоритетами моєї практичної діяльності є особистісно орієнтований підхід, орієнтація на конкретного учня, його потенційні можливості як партнера, який свідомо здобуває знання, розвиває здібності, набуває досвіду спілкування в діалозі, аргументовано відстоює власну думку. Атмосфера доброзичливості та співробітництва, яку намагаюся створити на своїх уроках, сприяє інтелектуальній розкутості учнів, вільному обміну думками, реалізації їх пізнавальних потреб інтересів.

Саме інформаційно – комунікативні технології дозволяють модернізувати урок словесності, посилити діяльнісну активність учня в атмосфері пошуку та дослідження. Потужний потенціал комп’ютера як засобу навчання і його програмне забезпечення пов’язуються з такими факторами активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці, як наочність, емоційність, індивідуалізація навчання.

Використання комп’ютера має свої особливості на різних етапах уроку, а саме:

1. актуалізації опорних знань учнів;

2. формування нових понять і способів дій;

3. використання знань, формування умінь.

Яким чином впроваджувати елементи новітніх інформаційних технологій на уроках мови та літератури і на яких етапах? Їх можна впроваджувати на уроках від мотиваційного до рефлекційного рівня. У програмі POWER POINT, яка використовується для унаочнення, можна створювати презентації.

Презентацію, створену у цій програмі, можна використовувати при вивченні будь – якої навчальної теми. На слайдах вчитель створює схеми до навчальної теми.          Наприклад, до будь – якої частини мови з розділу « Морфологія»: « Іменник», «Дієслово» та інші. По – перше, слайди у цьому випадку замінюють таблиці; по – друге, своєю яскравістю мають більше шансів вплинути на учнів; по – третє, якщо зацікавити дітей, то самі вони можуть їх створювати.

Звичайно, що все це помістити на слайдах неможливо, але це й непотрібно. Вчитель, пояснюючи новий навчальний матеріал, звертається до комп’ютера, коли у цьому є потреба.

На контрольно – оціночному рівні можна використовувати тести. Тести створюють на мові програмування  PASCAL . Тут уже вчителеві – мовнику без допомоги вчителя інформатики не обійтися. Або ж допомогти скласти тести можуть учні 9 класів під керівництвом мовника.

Таким чином, використання комп’ютерних засобів на уроках мови і  літератури – це не тільки потужний інструмент, а й певною мірою третій партнер у педагогічній взаємодії, який дає іншим його учасникам великі можливості в переробці інформації.

Але використання комп’ютера на уроці не вирішить усіх проблем, що переслідують учителя. Ніщо не зможе замінити мистецтва його слова, але доцільне методично обґрунтоване використання ІТ модернізує традиційні методи, прийоми, види навчальної діяльності школярів, допоможе  вчителеві  розкрити й розвинути творчі здібності, збагатить методичний  інструментарій   вчителя.

Завдання  вчителя  на  сучасному  етапі розвитку школи полягає у створенні умов для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Не є новим у педагогіці положення про суттєвий вплив на результативність навчального процесу характеру взаємовідносин між його учасниками. Процес навчання складається з діяльності  вчителя  (викладання) і діяльності учня або колективу учнів (учіння) і має двобічний характер, тобто неможливий без їхньої дидактичної єдності.

Вирішення актуальних проблем сьогодення потребує радикальних змін у методиці навчання, що, у свою чергу, неможливе без озброєння школи, вчителів конкретними методиками, технологіями та рекомендаціями для їх упровадження. Тому важливим інструментарієм вчителя є використання методів інтерактивного навчання на уроках української мови та літератури.

Інтерактивність розглядається як безпосередній діалог, який у наші дні набуває особливого значення, пов'язаного з високим рівнем розвитку техніки. Інтерактивне навчання — це навчання, занурене у спілкування. Інтерактивне навчання зберігає кінцеву мету й основний зміст освітнього процесу, проте видозмінює форми з трансляційних (передавальних) на діалогові, тобто засновані на взаєморозумінні й взаємодії.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель та учень є рівноправними суб'єктами навчання.

Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок та вмінь як предметних, так і загально-навчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. 

Технологія передбачає   моделювання   життєвих ситуацій,   використання  рольових ігор,  спільне розв'язання проблем групою учнів.  Головна особливість методики інтерактивного навчання полягає в тому, що, процес учіння відбувається у спільній діяльності.

Групова форма покликана одночасно розв'язувати три освітні задачі:

● конкретно-пізнавальну;

● комунікативно-розвивальну;      

● соціально-орієнтаційну.      

В основі інтерактивного навчання лежать принципи:

● безпосередньої участі кожного учасника занять, що зобов'язує вчителя (організатора навчального процесу) зробити кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи іншої проблеми;

● взаємного інформаційного, духовного збагачення. При цьому організовується навчальний процес таким чином, щоб учасники його мали можливість обмінятися життєвим досвідом, одержаною інформацією;

● особистісно орієнтованого навчання.

Застосування інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки вчителя і учнів. Вони повинні навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, вміти ставити запитання і відповідати на них .

Вчителям потрібно відкинути звичку навіть після широкої дискусії пропагувати єдино правильне рішення. Розглядаючи будь-яку проблему, необхідно забезпечити можливість для роздумів учнів, сумнівів, пошуків істини. Сьогодні світ стає все складнішим, що вимагає вміння вирішувати складні проблеми, критично ставитися до обставин.

Доцільно зауважити, що результативність педагогічного впливу також  залежить від таких складових: характеру інформації, що впливає на учня; рівня вихованості, підготовленості учня, на якого спрямовано вплив учителя; перешкод, що стають  на шляху сприйняття та переробки  учнем інформації, отриманої від учителя; форми педагогічного впливу.

Список використаних літературних джерел

1. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. Посібник. – К., 2002.

2. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; за заг. ред. О. М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256с.

3. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – К.: А.С.К., 2004.

4. Сиротенко Г. О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Х.: ВГ «Основа», 2003.

«Із сивої давнини в сучасність» До Дня української писемності та мови

Мета: сприяти усвідомленню значення рідної мови; виховувати прагнення передати нащадкам наш скарб – українську мову

Перебіг заходу

Голос ведучої на фоні музики

Спочатку було слово

Крізь темряву й хаос

Воно, як вічне диво,

Над світом піднялось

І стало слово світлом

Посеред ночі й тьми.

У слові все розквітло,

Із слова вийшли – ми.

1 ведучий. 9 листопада – День української писемності та мови. Це одне з наймолодших державних свят. Його запроваджено 1997 року за ініціативою Всеукраїнського товариства « Просвіта» імені Тараса Шевченка. Як море починається з річки, так українське слово бере початок писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора – Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, удосконалювалося Панасом Мирним, Лесею Українкою та багатьма іншими видатними українськими письменниками. Мова – своєрідна візитна картка кожної людини, за якою судять про її освіченість, ерудицію, начитаність

2 ведучий. У листопаді 1997 року був виданий указ Президента « Про День української писемності та мови». У ньому сказано, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено День української писемності та мови. Свято відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора – Літописця.

( показ слайдів про Нестора – Літописця )

1 ведучий. Кожна епоха приносить свої винаходи й відкриття. Найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки давали можливість зберігати й передавати істинне знання. Саме завдяки написаному слову люди пізнали світ і збагнули своє місце в ньому.  Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу виникнення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

2 ведучий Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми- знак миру. Потім схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті- ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови- є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

А ось і Кирило та Мефодій

( входять Кирило і Мефодій )

Кирило. Я – Костянтин Філософ, або ж ще мене називали Кирилом – і мій брат Мефодій народилися при царському дворі у сім’ї знатного вельможі сотника Лева, який мав сімох синів. Жили ж у Солуні.

Мефодій.  Людність у нашому місті складалася наполовину з греків, наполовину зі слов’ян. Наша мати була грекинею, а батько – болгарином. Тому з дитинства ми добре знали як грецьку, так і мову солунських слов’ян.

Кирило. Навчався я в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську. Цікавою була праця бібліотекаря в нашій патріаршій бібліотеці. З великим задоволенням викладав філософію у вищій школі Костантинополя.

                                    

Мефодій. Понад 9  років я був воєводою, потім став монахом, управляв однією слов’янською провінцією у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності. У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали нас у Моравію, де на прохання місцевого князя Ростислава ми повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, бо там богослужіння велось незрозумілою латиною.

Кирило. При розмові сказав нам імператор: « Адже ви обоє солуняни, а солуняни всі говорять по – слов’янськи. Я знаю, - додав він, звертаючись до мене, - ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив до Моравії « Сказав я йому у відповідь: « Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді!»

Мефодій. Мій брат Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку, тому й назвали його творцем слов’янського письма. А вже 863 року ми привезли до Велеграфа слов’янську абетку та 3- 4 богослужебні книги, перекладені на слов’янську мову.

1 ведучий. Так, славну справу зробили Кирило та Мефодій. Створена філософом Кирилом азбука кирилиця вживатиметься протягом сотень років, стане вона основою новітньої азбуки всіх слов’янських народів.

2 ведучий.  У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. « Повість минулих літ» називає книги ріками,» які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини.» « Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначав літописець, - то знайдеш користь душі своїй»

І йшли віки. І були українці

І сотворилося слово українське

І як сталося так, то сказало собі слово по- своєму

І благословилося.

І прилетіли птиці,

І вродилася калина,

І було солодко,

І було гірко...

І стало все називатися-

І земля, і матір, і Вітчизна

По- вкраїнському

1ч. Пройшли роки, десятки і століття,

Ми мову берегли як цінний дар,

Несли її через біду і лихоліття,

Передаючи з покоління мовний жар.

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт,

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт

2ч. О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам!

2 ведуча. Купана , цілована  хвилями Дніпровими

Люблена, голублена сивими дібровами...

З пелюстка пахучого, з кореня цілющого,

З сонця, рясту і води

Сміху, радості, сльози-

Наша мова

( пісня про мову)

2ведуча. А ви знаєте рідну мову? Ось ми зараз перевіримо. Відгадайте загадки. Хто я?

В нас однакове ім’я.

А скажіть, хто брат, хто я?

Я скажу: « З дерев лечу».

Брат: « Я поштою примчу».

( лист)

1 ведуча. Двоскладове, яснокриле,

Світу я тепло даю.

І тоді я людям миле,

Коли  другий склад гублю.

( Сонце, сон )

2 ведучий. Назва якої птиці складається з 40 а?

(сорока)

1 ведуча. В них багато є роботи,

Хоч стоять вони весь час

Від дощу чи від спекоти

Захистять, врятують нас.

Не лягають спать ніколи.

Не бояться плину рік,

Суховію, вітра реву.

Хто ж вони такі?

( дерева)

2 ведуча Що стоїть посеред Києва?

(є)

1ведуча. Чим вечір кінчається, а ранок починається7

(р)

2 ведуча. У небі одна, а в баби дві?

(б).

 1ведуча. А чи  знаєте прислів’я про мову? Продовжте прслів’я.

1.     Слово чемне кожному....( приємне)

2.     Мудре слово – добрий...(друг в біді)

3.     Ласкаве слово – що...(весняний день)

4.     Гостре словечко коле...(сердечко)

5.     Слово не горобець... (вилетить не спіймаєш)

6.     Добрим словом мур проб’єш, а лихим (у двері не ввійдеш)

7.     Удар забувається, а слово...(пам’ятається)

8.     Слово до слова _ зложиться...(мова)

9.     Мова – надорожчий...(скарб)

1 ведучий. Важливого значення під час спілкування ми надаємо словам. Та й від розділових знаків багато залежить у нашому житті. Як це було у « Казці про всемогутню кому» (інсценізація казки)

»Казка про всемогутню кому»

Ведучий.

Було це за царя Панька,

Коли земля була тонка...

Так от на тій землі тонкій

З’явився буцімто крадій,

Такий, що й зроду не було :

Проникне потай у село,

То порятунку вже не жди –

Накоїть кожному біди.

У того коні вкраде з двору,

У того вичистить комору,

У того вижене овець

Або потягне гаманець, -

Усіх покривдить , обдере,

Останній статок одбере.

Хоч сядь та плачма плач з нужди

Або у світ з торбами йди.

Ведуча

Та от, як мовлять, на гарячім

Зловив злочинця чесний люд,

Одлупцював його добряче

І до Панька повів на суд.

Чиновник

Вельможний царю, ось крадій,

Запеклий, лютий лиходій,

Він чинить зло у всім краю,

Доводить нас до скону.

Ми в мудрість віримо твою,

У праведність закону.

Хай воля вершиться твоя;

Карай чи милуй крадія!...

Ведуча.

Панько недаром трон посів,

Панька пройняв законний гнів.

Панько.

Ах – ах! Так ось він, супостат.

Що обкрадав усіх підряд,

Що грабував підданців!

Простить такий смертельний гріх?

Та нас би світ підняв на сміх!

Скарати завтра вранці!

Ведуча.

Сувора варта при мечах,

По добрім сажню у плечах,-

До крадія учотирьох,

Скрутили й кинули у льох.

Чиновник.

Щоб діло кінчити ураз,

Обміркував Панько указ:

Вчинив розбійник те й оте.

За те злочинство не пусте

Що волимо зробити?...

Й без жодних знаків розділових

Надряпав цар чотири слова :

« Простить не можна вбити».

Царський радник.

... Тепер одкриєм головне

І дуже – дуже потайне.

Одкриєм по секрету,

Щоб не було Паньку на зло,

Щоб збитку часом не було

Його авторитету.

Колись, як ще не був царем,

А був він просто школярем,

То вчився кепсько, не щодня

Робив домашні завдання,

А не виконує завдань,

То не питайте з нього знань.

І двійки раз у раз тому

В щоденник сипались йому.

Отак недоуком і ріс.

Та царські справи – темний ліс :

Раз ріс за принца при дворі,

То й вийшов в неуки – царі.

Чиновник.

...Отак надряпав мудру фразу

Свого правдивого указу,

Чухнув за вухом :

Панько.

«Треба б кому

Поставить в реченні такому

Й печаткою скріпити... «

Чиновник.

І чиркнув кому навмання

( Бо де в недоука знання! )

Панько.

«Простить , не можна вбити»

Чиновник.

На ранок варта при мечах,

По добрім сажню у плечах,

Веде злочинця на майдан,

А там вже юрби громадян.

Що, на видовисько охочі,

З усіх усюд зійшлися з ночі,

І вже злочинця кат чекає.

Вчинив розбійник те й оте.

За те злочинство не пусте

Що волимо зробити?...

« Простить, не можна вбити»

- Ова! Написано « Простить»!

Виходить, треба відпустить?...

Ну що ж, біжи відсіль мерщій.

Щоб голови не скласти!...

Зареготав і зник злодій,

Аби й надалі красти.

Ведучий.

Донині трапляються люди такі,

У котрих, як мовиться, руки липкі,

Усе то нащадки злочинця, якому

Лишиться живому вдалось через кому.

Така вона, кома, такі у ній сили,

Щоб ми легковажити нею не сміли.

Не так її неук поставить, бува,

І діють у світі усякі дива,

Злочинець уникнути може відплати,

А десь і невинного можуть скарати...

Щоб кома ніколи до зла не вела,

Потрібно, щоб завше на місці була!

Ведуча 1

Мова рідна – це бездонна криниця мудрості народної, невичерпне джерело багатства. Хто приходить до її джерела, той стає мудрим, багатим. Як сама українська земля.

Читець1

Яка ж багата рідна мова!

Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна1

І нею можна все сказати.

І найрідніша нам вона!

Читець 2.

А мову, знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова

І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

Читець 3.

Рідна мова моя, поетична, пісенна,

Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я.

Як народу душа : щира, добра, натхненна,

Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

Українські пісні ніжно мама співала,

Коли ще в сповитку були діти малі.

Українською мовою благословляла,

Як розходились ми на дороги земні.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!

Туги, й щастя дзвінкого, і світла душі,

Та іскристої радості і шанування,

Що хоч просто говориш – виходять вірші!

То струмочком дзвенить, то сміється й співає,

То іскринками гумору враз спалахне.

І скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

Мово рідна моя, ти, як  сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,

Приголубити, втішити можеш одна.

Мово рідна, ну як нам тебе не любити!

Ти весела і ніжна, неначе весна!

Читець 4.

Дзвенить струмочком рідна мова,

Усі слова знайомі в ній.

Але вживати кожне слово

Ти в мові правильно зумій.

Тут треба всім багато знати,

З дитинства правила учить,

На все життя запам’ятати

І мову понад все любить.

Бо ж найтепліше рідне слово,

Воно – як мамина рука.

Крилате, ніжне, світанкове,

Хоч доля в нього нелегка.

Воно з глибокого джерельця,

Із лісу, степу, із трави...

Прийми його до свого серця

Із рідним словом вік живи.

Читець 5.

Не цурайтесь мови,

Не цурайтесь мови, люди,

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця.

Хай вона в пісках лунає

Кожен день і в свято.

Соловейком хай співає

В українській хаті.

Бо ж така багата,

Українська мова,

Неповторна,і крилата.

І така чудова!

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками.

Мрії наші і бажання,

Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,

Найдорожче в світі.

І святкове, і буденне,

В ній – батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу.

Ведуча 2     

Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української  мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки. Тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Ведуча 1

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

( пісня про Україну)